твір у публіцистичному стилі на тему:Яке воно, справжнє кохання?

Ответ:

Я вважаю, що Вам варто пошукати дещо з класиків. Наприклад, надто багато Ви знайдете у книгах Е.М. Ремарку, Е. Хемінгуея тощо. Ще порадів би додати прикладів з нашого життя, адже завжди цікаво почитати про те, що ми бачимо біля нас...

або:

Це почуття знову й знову доводить, що без нього життя втрачає сенс. Кохання змінює людину, в її душі ніби розквітає чарівна квітка, яка своїм тонким ароматом заповнює кожну клітину; кохання дарує людині радість, гармонію — саме таким є ідеальне уявлення про це почуття. Та чи існує таке кохання? Чи кожна людина зустріне його на своєму шляху? На мою думку, кохання, у тому разі, коли воно дійсно справжнє, — це важке випробування. Таке почуття ніколи не покине людину, які б не були обставини., Йому байдужі відстань, час, вік, розставання. Не завжди можна ототожнити ' таке почуття із щастям. Навпаки, зазвичай воно приносить великі страждання, часто закінчується трагічно: смертю, в'язницею, божевіллям. Леся Українка писала : «Ні, то ти забула, яке повинно бути кохання справжнє! Кохання — як вода, — плавке та бистре; рве, грає, затягає й топить» («Лісова пісня»). Тому людина часто обминає своє справжнє кохання і знаходить буденність, у якій і проживає тихо та спокійно своє життя — без великого щастя, але й без великого горя. Більш примітивні люди взагалі не здатні на це піднесене почуття. Для них кохання — лише задоволення фізіологічних потреб. Хоча така «штучна» любов і здається стабільною, іноді вона закінчується дуже швидко, або навіть переходить у відразу та ненависть. Бо люди не можуть жити разом протягом тривалого часу, не маючи нічого спільного. Таким чином, виникають конфлікти, що неминуче ведуть до руйнування хиткого сімейного союзу. Трапляється й таке, що людина задля надбання матеріальних цінностей; нехтує своїм справжнім коханням. Шлюб за розрахунком у сучасному житті —-річ зовсім не рідкісна. Іноді ж навпаки — щире кохання стає неможливим через соціальну нерівність чи через інші життєві обставини, що його не стосуються. Тема кохання завжди була провідною в літературі, у тому числі в українській. Так, наприклад, у драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» перед Лука-шем постає проблема вибору між справжнім коханням і його неповноцінним замінником, поезією та прозою буття, а саме, між вправною господинею, моторною дівчиною, доброю робітницею Килиною та загадковою, казковою мавкою. Лукашеві складно прийняти рішення, бо він покохав уперше, це почуття йому не знайоме, і він не в змозі його усвідомити: «Я не любився ні з ким ще зроду. Я того й не знав, що любощі такі солодкі!» Проте згодом, під тиском матері, Лукаш схиляється до шлюбу з Килиною, зраджуючи своєму серцю, за що його й буде покарано. У третій дії драми-феєрії Лукаш свариться з дружиною, і ц і усвідомлює все те, чого не розумів раніше: «Я, жінко, бачу те, що ти не бачиш... Тепер я мудрий став». Мавка ж постає перед нами зразком ідеального справжнього кохання. Для неї не має значення ані її походження, ані сварлива мити Лукаша, ані весільні церемонії. Головне для неї — її невмируще кохання: Н жива! Я вічно буду жити! Я в серці маю те, що не вмирає!» Вона йде з коханії им до кінця, і навіть після фізичної смерті її почуття живуть. У поемі Т. Г. Шевченка «Катерина» розглядається дещо інша проблема: не-іцнсне кохання, що призводить до самогубства. У даному випадку ми бачимо й боку дівчини щирі почуття, а парубок ставиться до неї легковажно — він лише розважається: «Москаль любить жартуючи, жартуючи кине; піде в свою Московщину, а дівчина гине». Зрозуміло, що це неминуче призведе до трагедії: Іван йде в похід і не повертається до Катерини («...вернулися москалики Іншими шляхами»), а при зустрічі з нею удає, що не впізнає її і навіть відрікається від ного сина. Катерині, яка втратила останню надію, серце якої розбите, нічого не залишається, як покинути дитину на дорозі, а самій — втопитися. Винуватіший цього Шевченко вважає не лише зрадника-москаля, а й людей, що так корстоко поставились до самотньої та нещасної жінки («Кого бог кара на світі, того й вони карають»). Навіть батьки Катерини під тиском громадської думки імушені відректися від власної доньки. В п'єсах М. Старицького («Украдене щастя», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці») любовні стосунки поставлені в залежність від соціальних обставин, справжнє кохання стає заручником соціальної нерівності. Глибоко й різноманітно нюанси та суперечності любовних почуттів втілено V віршах українських поетів. Так, у Франка кохання постає недосяжною мрією, оманливою і таємничою: Чого являєшся мені Усні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні Сумні, Немов криниці дно студене? («Чого являєшся мені у сні?») І О. Олесь у поезії «Чари ночі» зображує любов як одвічну рушійну силу І Життя, п'янку, вабливу і водночас трагічну, як нескінченне чарівливе море, І Хвилі якого здатні й поглинути людину, і піднести до найвищого щастя. Кохання — романтичне й загадкове почуття: «Десь на дні мого серця Заплела дивну казку любов», — пише П. Тичина у вірші «Десь на дні мого серця». Для В Симоненка любов несподівана, непрохана, її силі людина часто не може опиратися: Вона прийшла, непрохана й неждана І так чарівно кликала й манила... Ну як мені за нею не піти? («Вона прийшла») У вірші «Ну скажи — хіба не фантастично» поет проголошує вічність любові: Ти і я — це вічне, як і небо. Доки мерехтітимуть світи, Буду Я приходити до Тебе... Тож справжнє кохання — це велике надбання людини. Воно формує особистість, визначає її сутність: воно стає головним випробуванням у житті Людини, робить її щасливою або нещасною. То чи існує справжнє кохання сьогодні? Мабуть, що так, оскільки й зараз люди продовжують здійснювати героїчні та безглузді вчинки задля кохання і страждати від цього. Це й робить їх людьми.

Источник: https://znanija.com/task/338562