стислий переказ твору хутір надія

Ответ:

=)=)=0попробуй решить сам я не в силе

Источник: https://znanija.com/task/272609

2 вариант решения:

Ответ:

І раптом на обрії випливає оазис. Що це - марево чи примарна видимість дерев, що ген-ген синіють на видноколі?Наближаємося, але марево не відпливає, а виступає ще зриміше, вже видно могутні крислаті дуби, кучеряві липи, кронисті яблуні і навіть одну білокору березу, що вибігла, ніби дівчина в білому, з гаптованими зеленим шовком рушниками.Так от який він, хутір Надія, закладений давно-давно в степу людиною дивної і суворої долі, ратаєм* і драматургом - Іваном Карповичем Тобілевичем (Карпенком-Карим).У тіняві дерев дрімає стара батьківська хата, в ній народилися сини-соколи, корифеї** українського театру: Іван, Панас і Микола, що стали відомими на увесь світ, - Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський.Дивне почуття огортає, коли ви ходите алеями цього парку, насадженого людиною одержимою, коли зблисне перед вами широкий став, викопаний письменником звичайною лопатою. Він знав не тільки перо, а й нелегку працю грабаря***.Серед широкого подвір'я звелися могутні кронисті дуби, мов могутня козацька сторожа в степу. Ось дуби Івана, Миколи, Панаса, Марка, Марії... їх посадили багато літ тому під час перебування на хуторі славнозвісні актори: Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марко Кропивницький, Марія Заньковецька. Нині дуби сягають на півсотні метрів у небеса, широко розкинули гілля і ростуть, незважаючи на південні вітри й спеку.Коли пройти алеєю трохи далі, можна побачити ще кілька дубів, які звуться «Чумаки». їх саджали гуртом почесні гості хутора, віддаючи шану українським чумакам, які їхали через ці степи за сотні верств у Крим по сіль.Як добре, що мудрі корифеї українського театру здогадалися лишити по собі таку нетлінну пам'ять. Цим дубам рости вічно і через триста, п'ятсот літ шуміти їм під оцим небом, серед сонячного степового океану.Неподалік від старої батьківської хати звівся великий світлий будинок. Це меморіальний музей. У просторих залах зібрані особисті речі братів Тобілевичів, цікаві документи, експонати, які розповідають про історію українського театру.Шумлять на вітрах гіллясті крони дубів. Дрімає в затінку старовинна проста українська хата, в якій були написані великі твори -«Хазяїн», «Сто тисяч», «Мартин Боруля». Дзюркотить з-під коріння джерельна вода. Припадімо ж і ми до чистої води, нап'ємося з цієї цілющої криниці

Источник: https://znanija.com/task/313217

3 вариант решения:

стислий переказ твору Хутір Надія

Ответ:

І раптом на обрії випливає оазис. Що це - марево чи примарна видимість дерев, що ген-ген синіють на видноколі?Наближаємося, але марево не відпливає, а виступає ще зриміше, вже видно могутні крислаті дуби, кучеряві липи, кронисті яблуні і навіть одну білокору березу, що вибігла, ніби дівчина в білому, з гаптованими зеленим шовком рушниками.Так от який він, хутір Надія, закладений давно-давно в степу людиною дивної і суворої долі, ратаєм* і драматургом - Іваном Карповичем Тобілевичем (Карпенком-Карим).У тіняві дерев дрімає стара батьківська хата, в ній народилися сини-соколи, корифеї** українського театру: Іван, Панас і Микола, що стали відомими на увесь світ, - Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський.Дивне почуття огортає, коли ви ходите алеями цього парку, насадженого людиною одержимою, коли зблисне перед вами широкий став, викопаний письменником звичайною лопатою. Він знав не тільки перо, а й нелегку працю грабаря***.Серед широкого подвір'я звелися могутні кронисті дуби, мов могутня козацька сторожа в степу. Ось дуби Івана, Миколи, Панаса, Марка, Марії... їх посадили багато літ тому під час перебування на хуторі славнозвісні актори: Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марко Кропивницький, Марія Заньковецька. Нині дуби сягають на півсотні метрів у небеса, широко розкинули гілля і ростуть, незважаючи на південні вітри й спеку.Коли пройти алеєю трохи далі, можна побачити ще кілька дубів, які звуться «Чумаки». їх саджали гуртом почесні гості хутора, віддаючи шану українським чумакам, які їхали через ці степи за сотні верств у Крим по сіль.Як добре, що мудрі корифеї українського театру здогадалися лишити по собі таку нетлінну пам'ять. Цим дубам рости вічно і через триста, п'ятсот літ шуміти їм під оцим небом, серед сонячного степового океану.Неподалік від старої батьківської хати звівся великий світлий будинок. Це меморіальний музей. У просторих залах зібрані особисті речі братів Тобілевичів, цікаві документи, експонати, які розповідають про історію українського театру.Шумлять на вітрах гіллясті крони дубів. Дрімає в затінку старовинна проста українська хата, в якій були написані великі твори -«Хазяїн», «Сто тисяч», «Мартин Боруля». Дзюркотить з-під коріння джерельна вода. Припадімо ж і ми до чистої води, нап'ємося з цієї цілющої криниці

Источник: https://znanija.com/task/313292