хто мови своєї цурається, той сам себе стидається

хто мови своєї цурається, той сам себе стидається

Ответ:

Мова — загальнонародне явище. Народ — творець і носій мови. Одна особа безсильна будь-що змінити в мові, бо мова розвивається і змінюється за своїми об'єктивни¬ми законами. Усе те, що пересічні мовознавці розуміють під словом мова, насправді є власне мовою і мовленням. Розмежування мо¬ви і мовлення теоретично обґрунтоване швейцарським лін¬гвістом Ф. де Соссюром — одним із найвідоміших теоре¬тиків мовознавства й основоположників сучасного етапу в мовознавстві. Незаперечним фактом є те, що існує єдина українсь¬ка мова. Однак кожен із тих, для кого українська мова є рідною, користується нею по-своєму. Мовець бере з неї не все (всього він не зможе засвоїти за життя), а лише те, що йому вкрай необхідне і відповідає його мов¬ним уподобанням. Іншими словами, кожного мовця ха¬рактеризує власне мовлення, яке є унікальним, непов¬торним. Про те, що мова є явищем суспільним, засвідчують її функції. Так, основними функціями мови є комунікативна і мислетворча, які мають виразний соціальний характер. Комунікативна функція (від лат. communicatio "спілкуван¬ня") — функція спілкування. Мова й створена для того, щоб спілкуватися, а спілкування можливе лише в суспі¬льстві. Щоправда, існують й інші комунікативні засоби, наприклад, жести й міміка. У мовознавстві навіть існує думка, що спочатку люди спілкувалися за допомогою же¬стів і міміки і лише згодом — звуковою мовою. Як доказ комунікативної придатності жестів та міміки можна на¬вести пантоміму. У театрі пантоміми та балетному спек¬таклі, де пантоміма відіграє значну роль, глядачам ціл¬ком зрозумілі "діалоги" дійових осіб і всі колізії подій. Однак у звичайному людському спілкуванні жести й мі¬міка є лише допоміжними супровідними щодо звукової мови засобами. Допоміжними засобами спілкування мож¬на якоюсь мірою назвати музику й живопис, проте якими б досконалими вони не були, замінити мови не можуть. У кожної людини музика й живопис викликають свої вра¬ження, почуття, думки. А от спілкуючись за допомогою мови, всі люди приблизно однаково розуміють висловле¬не. Тому-то мову вважають найважливішим засобом люд¬ського спілкування. До того ж комунікативну функцію виконує не тільки звукове мовлення, а й написані чи на¬друковані тексти. Мислетворча функція мови — функція формування й фор¬мулювання думки. Мислення (думка) не тільки виражаєть¬ся словом, але й здійснюється в ньому. Не випадково один із найвидатніших мовознавців XIX ст. Гумбольдт назвав мову "органом, який творить думку". Природа, сутність, функції та будова мови Яка ж із названих двох функцій є головнішою? Одні вчені вважають, що найголовнішою функцією є комуніка¬тивна, інші — функція мислення. Обидві ці функції дуже тісно пов'язані між собою: для того, щоб спілкуватися, по¬трібно мислити й уміти передавати свої думки за допомо¬гою мовних засобів. Усі інші функції мови, про які йдеться в мовознавчій літературі, похідні від головних, вони є ніби уточнен¬ням, детальнішою видовою класифікацією їх. Так, з ко¬мунікативною функцією пов'язані такі конкретні функ¬ції: фатична (від гр. phatos "розказане"), тобто контак-тоустановлювальна; репрезентативна (від фр. representa¬tion "представництво") — функція позначення світу ре¬чей; емотивна — функція вираження почуттів, емоцій; експресивна (від лат. expressio "вираження") — функція самовираження, створення образу мовця, автора; волюн-тативна (від лат. voluntas "воля") — функція волевияв¬лення; прагматична (від гр. pragma "дія") — функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого; естетич¬на (від гр. aisthetikos "такий, що стосується чуттєвого сприйняття") — функція вираження прекрасного, вихо¬вання естетичного смаку; метамовна (від гр. meta "піс¬ля, за, між"; у сучасній термінології вживається для по¬значення таких систем, які використовують для дослі¬дження чи опису інших систем) — функція використан¬ня мови для опису іншої мови, тобто спеціальної науко¬вої мови (метамова фізики, хімії, кібернетики, логіки тощо). Із мислетворчою функцією пов'язані когнітивна (від лат. cognitus "знання, пізнання"), або гносеологічна (від гр. gnosis "знання, пізнання"), тобто пізнавальна, й акумуля¬тивна (від лат. accumulatio "нагромадження") функції. Ми¬слячи з допомогою мови, людина пізнає навколишній світ, нагромаджує (акумулює) знання про нього. Мова зберігає всі інтелектуальні здобутки попередніх поколінь, фіксує досвід предків. Так, зокрема, у словнику відображено ре¬зультати розумової діяльності людства, класифікований і систематизований весь навколишній світ. Мова навіть час¬то підказує людині, як чинити в тому чи іншому випадку, що, наприклад, засвідчують усталені мовні звороти — фра¬зеологізми: Не знаючи броду, не лізь у воду; Сім раз відмір, один відріж тощо. Засвоюючи мову, людина засвоює знання про світ, що значно скорочує і спрощує шлях пізнання, обе¬рігає людину від зайвих помилок.

Источник: https://znanija.com/task/196383